Вітаємо на сайті Тисменицької районної державної адміністрації

ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ

ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ

ТАНКОВИЙ БІЙ ЛЕЙТЕНАНТА ВАСИЛЯ БОЖКА

Відповідно до рішення Вищого штабу командування Збройних Сил України, особовий склад 1 танкової роти військової частини пп В6250, до складу якої входив і взвод лейтенанта Божка Василя Миколайовича, 25січня 2015 року був відряджений  для виконання визначених завдань у сектор «С» та підпорядкований командуванню 128 ОГПБр.

26 січня 2015 року останні прибули до міста Артемівськ, де отримали наказ здійснити марш до селища Луганського  по трасі Артемівськ – Дебальцеве, зайняти опорний пункт та охороняти трасу  від проросійськи налаштованих бойовиків.

Зранку 12 лютого 2015 року командиром механізованого батальйону 128 ОГПБр екіпажу танка №302, до складу якого входили лейтенант       Божок В.М., військовослужбовець військової служби за контрактом, вчорашній солдат строкової служби, який наприкінці минулого року підписав контракт, старший солдат Шахмандаров А.З. та військовослужбовець, який був призваний в третю хвилю мобілізації, молодший сержант Лиско В.О., було поставлено завдання: висунутися до селища Логвіново, де останні повинні були надати вогневу підтримку військовослужбовцям 79 бригади при зачистці селища. Тож під прикриттям броні та влучного вогню екіпаж танку вибивав терористів, які засіли в навколишніх будинках, після чого останні понесли важкі втрати. Закінчив цю справу, воїнам – танкістам, які, навіть, і відпочити не встигли, приблизно о 14 годині,   від командування механізованого батальйону пролунала наступна команда: «Висунутися по трасі Артемівськ – Дебальцеве за селище Логвінове, замаскуватися у лісосмузі та не допустити пересування по ній ворожої техніки». Отримавши наказ, лейтенант Божок В.М. вирішив помінятися з навідником гармати молодшим сержантом Лиском В.О. місцями в танку та вирушив виконувати поставлене завдання.  Але, виїхавши з ґрунтової дороги на вказану трасу, лейтенант помітив, що з боку міста Вуглегірськ  виїхало три танки противника. Від прийняття рішення до пострілу промайнули лічені секунди.  Будучі майстром своєї справи, Василь зробив постріл. Від прямого влучання ворожий танк спалахнув, наче коробка з сірниками. Дав команду старшому солдату Шахмандарову А.З., своєму механіку – водію, увімкнути задній хід, його танк почав нешвидко пятитись назад, при цьому офіцер продовжував вести вогонь. Противник не побачив звідки вів вогонь танковий екіпаж лейтенанта Божка В.М. та зосередив свій вогонь по підбитому українському танку, який стояв по другий бік траси. А Василь, сховавшись за двома підбитими бойовими машинами піхоти, які стояли поруч друг з другом продовжував вести прицільний вогонь по ворогу. Від послідуючих його влучних пострілів був підбитий інший танк противника. Лейтенант влучив останньому, мабуть, у боєкомплект, у результаті вибуху якого башта ворожого танку відлетіла у сторону.  Офіцер, користуючись усіма знаннями, які йому були надані ще під час навчання, завдяки науці виживання у екстремальних умовах та решті хитрощів військового мистецтва, продовжував вести нерівний бій з бойовиками, діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався». В цей час до терористів на підмогу підійшло ще три танки. Але жодний з них не зумів побачити відважний український екіпаж. Один ворожий танк, намагаючись знайти звідки ведеться вогонь,  виїхав з ґрунтової дороги на трасу та почав рухатися у бік танкового екіпажу лейтенанта Божка В.М. Переїжджаючи  через міст невеличкої річки, він повернувся кормою до екіпажу українського танку. Василь зробив ще один влучний постріл у бік ворога. Танк противника загорівся, втратив керування та звалився з мосту у річку.

Побачивши, що боєкомплект майже весь витрачений та механізм заряджання вийшов із ладу, офіцер повернув машину у бік селища Луганське. По дорозі екіпаж підхопив собі на броню ще трьох бійців 79 бригади та продовжив рух до базового табору, який був під контролем українських військ.

 

ДОЗЕМНИЙ УКЛІН НАШОМУ СОЛДАТУ

Президент Петро Порошенко відвідав пораненого командира взводу спостереження розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади Володимира Геру, який перебуває на лікуванні в міській лікарні Дрездена в Німеччині.

Глава держави вручив військовому орден Богдана Хмельницького III ступеня. «Вся країна тобою пишається. Так народжуються українські герої. Україна зараз проходить величезні іспити. З того, як ти тримаєшся під час цих іспитів, має брати приклад уся Україна», — сказав Петро Порошенко.

Президент наголосив, що Володимир Гера здійснив геройський вчинок, коли ціною власного здоров’я врятував 400 українських хлопців. Президент подякував матері військового за те, що виховала такого сина. Глава держави обговорив з лікарями стан хворого та необхідні кроки для одужання. Президент доручив Міністру охорони здоров’я взяти під особистий контроль реабілітацію героя.

Президент Петро Порошенко підписав указ про відзначення державними нагородами України військовослужбовців, які виявили особисту мужність і високий професіоналізм під час антитерористичної операції.

Указом від 14 березня № 144 державними нагородами відзначено 158 військовослужбовців Збройних Сил України, співробітників Міністерства внутрішніх справ та Державної служби з надзвичайних ситуацій. 95 воїнів нагороджено посмертно.

Серед нагороджених у Збройних Силах України 4 військові, які вже вдруге отримують орден «За мужність», цього разу за мужність, виявлену під час боїв на Дебальцівському плацдармі. Це сержант Сергій Мудрий, солдат Євген Панахида, старший сержант Андрій Прометний та старший солдат Роман Шваюк.

Окремо глава держави подякував українським волонтерам за допомогу пораненим військовим, які лікуються в лікарні Дрездена, та їхнім родинам.

24-річний старший лейтенант Володимир Гера 31 серпня 2014 року прикривав відхід близько 400 бійців, які брали участь в обороні аеропорту Луганська. Зайнявши позицію на 12-поверховому корпусі металургійного заводу, він коригував вогонь артилерії Збройних Сил, під час чого отримав важкі осколкові поранення.

 

«СУЛТАН» ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО СТРОЮ

Перший крок до офіцерських зірок командир розвідувального взводу старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв зробив ще у 15 років, вступивши у Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Перед навчанням в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відслужив строкову у 95-ій окремій аеромобільній бригаді. А по закінченні вишу повернувся туди вже з лейтенантськими зірками на погонах.

Паралельно з навчанням у військовому виші Костянтин встиг отримати ступінь бакалавра, навчаючись за індивідуально-дистанційною формою на історичному факультеті відділення Житомирського педагогічного університету імені І. Франка.

Навесні 2014 року розвідувальний підрозділ, очолюваний Костянтином, відправився на виконання бойового завдання в район міста Слов’янськ.

- Ми потрапили в засідку поблизу гори Карачун. Там і пролилася перша кров мого розвідвзводу. Антон Могльований був важко поранений у ногу. Знищивши ворожу засідку, ми продовжили виконання бойового завдання, - пригадує Костянтин. - Підійшовши до мосту поблизу міста, наші підрозділи зайняли оборону, встановили блокпост. Але тиша була недовгою. Практично відразу нас заблокували з обох сторін. Ситуація з кожним часом ставала дедалі складнішою. Було прийнято рішення вночі піти з того, без перебільшення, «клятого» мосту на прорив. Адже саме там ми вперше відчули гіркоту втрати бойових побратимів, - згадує Костянтин.

Прорвавшись з оточення, підрозділ вийшов на гору Карачун. Обладнавши позиції, воїни-десантники зайняли оборону й утримували її разом з військовослужбовцями Національної гвардії та СБУ.

Після звільнення Краматорська і Слов’янська служба десантників не стала спокійнішою. Рейди по ворожих тилах, ударно-штурмові дії у складі батальйонних тактичних груп та інші бойові завдання. І в більшості з них розвідвзвод старшого лейтенанта Султанбагомаєва був передовим загоном. «Султан» (його позивний) зі своїми розвідниками був в авангарді й під час легендарного рейду, який здійснили воїни-десантники 95-ї окремої аеромобільної бригади під керівництвом Героя України полковника Михайла Забродського.

Перелік населених пунктів, де крилата піхота громила російсько-терористичні війська, може сказати багато про що: Семенівка, Савур-Могила, Степанівка, Красний Луч, Сніжне, Ясинувата, Тельманове, Трьохізбенка, Кримське тощо.

- Одного разу поблизу Красного Луча ми виконували завдання командира у відриві від основних сил, - пригадує один із епізодів цього рейду Костянтин. - Вже темніло. Намагаючись наздогнати основну колону, помилилися поворотом та випадково вискочили на околицю міста, перед яким був встановлений ворожий блокпост. Не зупиняючись, на шаленій швидкості, ведучи вогонь з усіх стволів, ми з боєм прорвалися через «блок». Такого нахабства сепаратисти явно не очікували, тож ми без втрат повернулися до своїх.

Авторитет здобувається не лише словами, а й вчинками. Приміром, для двох десантників-розвідників 2 травня стало і другим днем народження. В той день під Слов’янськом вогонь терористів був дуже щільним. Двоє поранених воїнів залишилися лежати на лінії вогню. Проте, як відомо, десантники своїх не кидають. Тоді командир розвідувального взводу старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв виніс обох поранених на собі.

Потім були десятки бойових виходів із прикриття та супроводження колон до найнебезпечніших блокпостів. Усі бійці розвідувального взводу вже без вагань йшли за своїм молодим командиром. …26 січня цього року старший лейтенант Костянтин Султанбагомаєв повів свою «крилату гвардію» у бій, виконуючи у складі батальйонної тактичної групи завдання із захоплення опорного пункту російсько-терористичних військ, позиції яких розміщувалися в районі шахти між селищем Спартак та містом Авдіївка. Десантники потрапили під шквальний мінометний вогонь. Одна з мін впала поряд з бойовою машиною. Костянтин отримав осколочні поранення обох рук, ноги та грудної клітки. Пораненого командира вцілілі бійці висадили на броню та, надавши першу медичну допомогу, відправили в тил. Уже у Дніпропетровську лікарі 16-ї міської лікарні витягли з його тіла понад 25 осколків та зробили все можливе, аби врятувати пошматовану праву руку.

Попереду в Костянтина тривалий курс лікування та реабілітації. Проте військові медики вже зробили головне - врятувавши руку, залишили молодому офіцеру надію на повернення до строю у свій підрозділ.

 

«СТУДЕНТ», ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ «БУДИНОК ПАВЛОВА»

«Будинок Павлова» в Авдіївці - це одна з крайніх позицій сил АТО. Понівечений артилерійськими обстрілами з Спартака і Ясинуватої будинок спочатку спорожнів, а згодом став важливим оборонним форпостом міста. Серед бійців, які стримують ворога на цьому напрямку - Кир Мінін, він солдат 20-го окремого мотопіхотного батальйону.

До війни Кир був студентом, навчався на денній формі навчання в Наддніпрянській академії будівництва та архітектури на технолога-будівельника. За це друзі на війні дали йому позивний «Студент». У січні йому виповнилося 23 роки. За цей рік він пережив більше, ніж за попередні 22.

Ще до навчання в академії пройшов строкову службу в 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. У нас, десантників, девіз - «ніхто крім нас». Тому взяв академвідпустку на стаціонарі і пішов в армію по мобілізації. Родичі хвилювалися, але сприйняли моє рішення нормально. Вони розуміють, що я зараз потрібен тут. Сьогодні я солдат і захищаю свою українську землю. Війна закінчиться і вже будівельником я буду відбудовувати цей регіон, - ділиться планами Кир.

Під час першого бойового завдання 20-й окремий мотопіхотний батальйон звільняв від російсько-терористичних угруповань Мар'їнка та Красногорівку. Тоді, згадує «Студент», командир дуже добре спланував операцію. Фактично без втрат наші воїни витіснили бойовиків з обладнаних укриттів.

А в Красногорівці люди вітали українські війська з обіймами і радістю. Один чоловік, який тоді зустрічав мотопехотінцев, сказав, що не солодко їм жилося під терористами. А пізніше в батальйон надійшов лист-подяка з Красногоровки, під яким вдячні жителі поставили свої підписи.

Потім була ротація, відновлення боєздатності і знову АТО. Ми відразу зайняли позиції в Авдіївці і вже більше трьох місяців тримаємося тут. Зараз обстрілюють не так інтенсивно, як раніше, але дуже провокаційно, більш схоже на «промацування», - додав боєць.

Кір каже, що противник по кілька разів на добу підходить на дистанцію поразки стрілецькою зброєю і починає обстрілювати українських бійців. Періодично тут бувають танкові атаки, накривають з самохідних артсистем. А мінометний вогонь наші хлопці вже сприймають як звичайне повсякденності.

Між будинками подекуди лежать снаряди. У деяких будівлях позаду «Будинку Павлова» живуть люди, яким нікуди виїхати. Вони в основному ходять тими стежками, що і військові, знаючи, що це перевірений і безпечний шлях. На запитання, як до військових відносяться місцеві, Кир відповів, що люди тут різні, але більшість розуміє, звідки по них стріляють.

Ця війна дуже змінила погляди молодої людини на життя. Якщо раніше, під час строкової, він марив дембелем і сім'єю, то зараз увага зовсім на іншому.

Поки ми тут, зібрані разом, наші думки націлені на те, як виконати бойове завдання і вижити. А вже потім - про будинок, - каже боєць.